31 березня 2020 р.

11 клас

 Українська література

1.    Микола Куліш. Сатирична комедія «Мина Мазайло».

https://www.youtube.com/watch?v=oTp-GnhACvo

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Мина Мазайло»: драма.

Жанр «Мина Мазайло»: сатирична комедія.

Тема «Мина Мазайло»:

 художнє відтворення проблеми українізації у 20-30-х роках XX ст.; сатирич­не змалювання новітнього міщанства.

 Ідея «Мина Мазайло»: 

засудження міщанства, комплексу меншовартості, національної упереджено­сті й зверхності; висміювання носіїв великодержавного шовінізму.

Дійові особи «Мина Мазайло»: 

-         Мина Мазайло — харківський службовець;                                                        Лина (Килина) Мазайло — його дружина;                                                        Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка;                                                         Мокій — їхній син;                                                                                            Уля — подруга Рини;                                                                                       тьотя Мотя з Курська — сестра Лини;                                                                Тарас Мазайло — дядь­ко Мини з Києва;                                                    Баронова-Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови;                                                                                                                      Тертика, Губа — комсомольці, друзі Мокія.

Особливості сюжету «Мина Мазайло»:

Композиційно-стильові особливості: в основу твору покладено начебто анекдотичну історію про те, як харківсь­кий службовець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив змінити прізвище, у якому вбачав причину своїх життєвих і службо­вих поразок, на престижніше — російське Мазєнін. Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень національної проблеми. Ставлення персонажів до мови лягло в основу конф­лікту, що у творі розгортається у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії: Мина - Мокій, Уля - Мокій, тьо­тя Мотя - дядько Тарас та ін. Дія відбувається в домі Мини Мазайла на вул. Н-ській, 27, Холодної Гори м. Харкова в період найбільшого поширення українізації. Засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні ан­тиукраїнські явища, висміює носіїв великодержавного шовінізму.

 Особливості п’єси «Мина Мазайло»:

драму не можна перекласти жодною мовою, бо втратиться комічність ситуацій, викликаних грою на різниці фонетичних і морфологічних, ети­мологічних і лексичних норм української та російської мов (саме з тієї причини Лесь Танюк назвав п’єсу «філологічним водевілем»); немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій не патріот: україн­ська мова цікавить його більше з наукового погляду); у творі містяться доволі прозорі натяки на облудність насильницької ра­дянської українізації; фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час бі­льшовики підтримували перевертнів.

Проблематика «Мина Мазайло»:

·        мови;

·        батьків і дітей;

·        уміння відстояти власну думку;

·        комплексу меншовартості.

 Примітки: В особі головного героя Мини Мазайла драматург показав нового перевертня, що в ім’я особистих вигод здатен не тільки змінити українське прізвище на російське, а й відцуратися власного роду, забути рідну мову, звичаї, традиції.  

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ КУЛІША: «Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шіллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому... драматур­гії він не мав собі рівних...» (Ю. Смолич).

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kulish-mikola/3286-detalnij-analiz-mina-mazajlo-m-kulisha Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

2. Олександр Довженко. «Зачарована Десна» ‒ маніфест величі й краси рідної землі. Автобіографічна основа твору, медитативна сповідальність оповіді. Поєднання минулого й сучасного.

https://www.youtube.com/watch?v=OxD1WN1vHqY

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Зачарована Десна»: епос.

Жанр «Зачарована Десна»: кіноповість («автобіографічне кінооповідання»),

Тема «Зачарована Десна»: спогади письменника про своє дитинство, про кровний зв’язок з народом і рідною землею.

Ідея «Зачарована Десна»: з’ясування основних факторів формування людської особистості, духовного джерела справжнього таланту, ролі праці в житті людини, оспівування краси природи, рідного краю, людей праці.

Герої «Зачарована Десна»:

малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах);

мати Одарка Єрмолаївна,

батько Петро Семенович,

дід Семен,

прабаба Марусина.

Особливість повісті в тому, що в ній оповідачем є сам автор, який виступає у двох іпостасях: як автор — зрілий митець Олександр Довженко — і як герой твору — маленький Сашко. Сюжету як такого немає. Натомість є певна двоплановість:

основна сюжетна лінія — це новели про дитинство Сашка (його враження, захоплення довкіллям);

другий план — ліричні відступи зрілого майстра (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи, людини).

Отож розповідь має двоплановий характер: перший план— це своєрідне поетичне відтворення світу у свідомості дитини; дру­гий — філософські роздуми зрілої людини-митця про сенс людського буття, роль дитинства у формуванні особистості.

Композиційно-стильові особливості «Зачарована Десна»: Особливістю кіноповісті «Зачарована Десна» можна вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою. Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип «нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» (ретардація — штучне уповільнення дії з метою звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку). Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка. У творі можна виділити окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи»), ліричні й публіци­стичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, у яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення). Особливості композиції «Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром твору—- кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам                О. Довженко як кіносценарист уважав, що сценарій (а кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних деталей, а в другій — великий пензель створен­ня описів стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен. Для стилю «Зачарованої Десни», на думку багатьох критиків, характерне поєднання лірико-романтичного оповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-сатиричних моментів.

Проблематика «Зачарована Десна»:

·        сенсу людського буття;

·        гармонії людини і природи;

·        формування особистості;

·        освіти;

·        любові до рідної землі;

·        поваги до батьків;

·        любові до людей.

Примітки:

 «Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника про ди­тинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда Семена і прадіда Тараса, прабабу, ма­тір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають в авторські роздуми —- про «тяжкі кай­дани неписьменності й несвободи», інші лиха та страждання людей праці й разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого». У кіноповісті О. Довженко поетично формулює творче кредо митця: «Митці покликані народом для того, щоб показувати світові насамперед, що життя прекрасне... Бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». «Зачарована Десна» є лебединою піснею автора.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/d/dovzhenko-oleksandr/3289-detalnij-analiz-zacharovana-desna-o-dovzhenko Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

30 березня 2020 р.

11 клас

Українська мова

1. Сфера поширення і головне призначення епістолярного стилю. Основні мовні стильові засоби епістолярного стилю. Тематика листів. Офіційне й неофіційне листування. Побудова епістолярного тексту.

Епістолярний стиль – це стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилю розмовного стилю. Епістолярний стиль (лат. epistola (epistula)- лист, подання) — функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове і т. ін.» Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки. Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю – обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів. За тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими в залежності від сфери їх використання та інтересів адресатів. Листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне). Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю. Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії усного розмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) усного розмовного. Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі. Основні ознаки: - персональність; - інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата); - авторське «я»; - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису). Основні мовні засоби: - адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах; - різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах; - емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні; - поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

2. Епістолярний етикет – невід’ємна складова української мовленнєвої культури. Електронне листування

 I. Перевірка раніше вивченого матеріалу.

1.    Чи можна переміщувати файли з одного комп’ютера на інший, використовуючи мережу Інтернет?
2.     Як називається засіб, завдяки якому ви можете скопіювати інформацію на ваш комп’ютер?
3.    Чи можливий доступ до мережі Інтернет через телефонну лінію?
4.    Для чого призначені репітери?
5.    Хто такі провайдери?
6.    Що таке гіпертекст?
7.    Яку систему ми називаємо World Wіde Web або скорочено WWW? 
IІ. Викладення нового матеріалу.
    Усім відома схема роботи звичайної пошти: відправник кидає листа до поштової скриньки, автомобіль доставляє його до поштового відділення разом з іншими листами при вибірці скриньок. З відділення відправника лист направляється транспортом до поштового відділення адресата, потім листоноша вкладає листа до індивідуальної поштової скриньки адресата і звідти той дістає кореспонденцію. Майже так само працює і електронна пошта. Аналогом листа у цьому разі є електронне повідомлення, аналогами поштових відділень – поштові сервери, а транспорту – комп’ютерна мережа.
   Кожний абонент, підключений до поштового серверу, має свою електронну адресу або, образно кажучи, поштову скриньку. Доступ до цієї поштової скриньки захищений паролем абонента. Завдяки електронній адресі можна ідентифікувати будь-якого абонента у  мережі. Абонент і сервер для обміну повідомленнями використовують кабель або звичайну телефонну лінію.
   Носієм електронних повідомлень між поштовими серверами може бути мережа будь-якого масштабу. Повідомлення перед переходом з одного сервера на інший може проходити ряд проміжних серверів. Поштові сервери обмінюються повідомленнями в автоматичному режимі, при чому маршрут руху повідомлень в мережі вибирається маршрутизаторами. 
   Коли повідомлення надходять на сервер призначення, адресат при черговому з’єднанні із сервером одержує повідомлення про надходження пошти, тобто йому не потрібно залишати постійно включеним свій комп’ютер. Зробити це й підключитися до мережі він зможе в будь-який момент, коли побажає отримати або відправити повідомлення. Такий режим роботи, як відомо, називається off-line.
  Електронна пошта з’явилася для обміну текстовими повідомленнями через мережі великої довжини. Нині засоби електронної пошти дозволяють передавати і приймати будь-які файли – виконувані, графічні, звукові, відео. Послуги E-mail стали реальною альтернативою звичайному листуванню. Відбулося це завдяки високій швидкості й надійності передавання повідомлень. За лічені хвилини повідомлення електронної пошти потрапляє до адресата, який може бути у тому самому місці або за океаном. 
  Швидкість передачі повідомлень обмежується в основному пропускною здатністю ліній зв’язку між комп’ютерами. Якщо комп’ютер підключається до мережі через модем і телефонну лінію, то найістотнішим чинником обмеження швидкості обміну буде якість вітчизняної телефонної лінії. Швидкість обміну може бути від 57 600 біт/с (для великих міст і сучасних АТС) до 2400 біт/с (для застарілих ліній зв’язку). 
Адреса електронної пошти.
   Повідомлення електронної пошти знаходить свого адресата за допомогою поштової адреси (E-mail). Ця адреса складається з двох частин, розділених значком @. Ліва частина адреси – це локальне ім’я користувача (ім’я поштової скриньки), а права частина – ім’я домену. Значок @ просто кажучи «собака», означає прийменник at («у, при»). Наприклад адресу Marina @ krok.net.ua можна прочитати буквально: скринька Marina у домені krok.net.ua. Виходячи з імені домена, можна відновити ім’я поштового серверу провайдера. Звичайно воно утворюється додаванням через точку слова mail до імені домена, наприклад:   mail.krok.net.ua.
Outlook Express
    Щоб користувач міг надсилати й одержувати електронні повідомлення, на його комп’ютері слід програмне забезпечення клієнта електронної пошти. Існують різні поштові програми, які мають різні можливості і призначені для роботи в різних операційних системах. Широко застосовуються поштові програми Microsoft Exchange, Outlook Express, Microsoft Outlook, Internet Mail, Eudora, Exchange Mail тощо. Часто ці програми включають до складу ОС.

  Загальні поради

Листи, які ми надсилаємо електронною поштою, менш офіційні ніж звичайні. Проте слід дотримуватися певних норм та пам’ятати, що йдеться про ділове спілкування.
Також в електронному листуванні є свої нюанси та певні правила, дотримуючись яких можна налагодити добрі стосунки з діловими партнерами.

Тон. Не варто забувати, що тон електронного листування — це віддзеркалення атмосфери та спілкування в самій організації. Тон повідомлення — це акцент або відтінок настрою чи емоцій адресанта повідомлення. Передати його на письмі дуже важко. Потрібно, щоб адресат відчув повагу, приязність і доброзичливість. Однак надмірна невимушеність так само неприйнятна, як і надмірна стриманість. Ідеться не лише про слова, а й про оформлення — колір і вид шрифту.
Познайомившись із адресатом ближче, ви зможете дібрати правильний тон. Коли йдеться про електронне листування між організацією та клієнтом, стриманий офіційний тон є найбільш доречним. Повідомлення колезі того ж ієрархічного рівня може бути невимушеним, але не панібратським.
Лише час і прагнення побудувати хороші взаємини можуть бути провідником на шляху до менш офіційних ділових відносин, а значить — і тону електронного повідомлення.

Гумор. Використовувати гумор у діловому електронному листуванні слід дуже обережно. А сарказм чи іронія в електронному діловому повідомленні взагалі вважаються неприпустимими. Такі слова дуже легко зрозуміти неправильно, оскільки в електронному листі неможливо відтворити ані емоції, ані інтонацію. Навіть використання звичайного знака «смайлик» (smiley-face sign, smiley, emoticon) може не передати тієї радісної атмосфери, яку прагне відтворити адресант. Тож, якщо у вас є сумніви, краще зовсім уникнути гумору в електронному листуванні. Також не варто писати повідомлення, які адресат може розтлумачити неоднозначно чи переслати (forward) комусь без контексту.

Конфлікти. Не слід використовувати електронну пошту для вирішення конфліктних ситуацій. Для цього з опонентом краще зустрітися чи зателефонувати йому. Електронне повідомлення, хай як майстерно воно написане, навряд чи замінить у конфліктній ситуації звичайне спілкування віч-на-віч.

Зауваження. Письмові зауваження зазвичай сприймаються різкіше ніж усні. На жаль, дехто використовує електронну пошту, щоб зробити зауваження, коли не насмілюється сказати це вголос віч-на-віч. Проте негативні оцінки варто висловлювати в усному діалозі.

Електронне повідомлення — власність компанії. Корпоративна електронна пошта належить компанії, і ваші повідомлення особистого характеру можуть бути оприлюднені, і навіть розглянуті під час судових проваджень. Окрім того, варто пам’ятати, що в багатьох компаніях за корпоративною електронною поштою ведеться спостереження. Тож не варто торкатися тем, які можуть скомпрометувати вас або вашого адресата. А найкраще взагалі не використовувати корпоративну пошту в особистих цілях.

Пересилання електронних повідомлень. Електронні повідомлення дуже легко переслати, тому слід передбачити, що адресат, якщо вважатиме за потрібне, може переслати будь-кому ваше повідомлення. Тож будьте обережними з посиланнями на інформацію, включно із технічними характеристиками, службовою інформацією, фінансовими показниками тощо.

Час надсилання повідомлення. Ділові люди зазвичай переглядають електронну та звичайну пошту, телефонні та інші повідомлення, що накопичилися з минулої п’ятниці та впродовж вихідних, у понеділок у першій половині дня. Тому якщо ви хочете, аби ваше повідомлення не потрапило до десятків таких листів і було прочитане одним із перших, варто подумати над тим, коли його надіслати.

Мова та грамотність. Хай що вам потрібно донести до адресата, напишіть це словами, зрозумілими та прийнятними для нього. Текст не має бути надто складним. Читачі краще сприймають і розуміють слова, які вони використовують для щоденного спілкування. Не перевантажуйте текст занадто складними конструкціями.
Також слід уважно стежити за тим, щоб у повідомленнях не було помилок — це не професійно. Хоча дещо вільний, розмовний стиль в електронному листуванні дозволяється, основні правила залишаються незмінними. Перед відправкою листа ще раз ретельно перевірте текст.

Увага до адресата. Спробуйте уявити звичайний день адресата й відобразити це у своєму повідомленні, наприклад: I know you’re busy, so I’ll get right to the point — Я знаю, що Ви зайняті, тож відразу перейду до справи.

Професійність. Ділове листування не має містити елементів, властивих приватному листуванню, наприклад: скорочень на кшталт LOL (Laughing Out Loud) — помираю від сміху), смайлів, вульгарних аватарів тощо.
Адреса вашої електронної пошти для ділового листування також має бути нейтральною.

Точність. Хай про що йдеться (запити, пропозиції, статистичні дані тощо), слід перевірити, щоб дані, які ви надсилаєте, були достовірними, а показники не завищеними. Електронний лист дуже часто буває першим кроком до співпраці, тому на її початку слід забезпечити відкритість і прозорість.

Одне повідомлення — одна тема. Листування буде набагато ефективнішим, якщо в одному електронному повідомленні розглядатиметься лише одне питання.

Лаконічність. Як і в будь-якому діловому листі, в електронному слід викладати суть справи лаконічно, адже ділові люди не мають часу на читання довгих листів. Ідеться не лише про те, що повідомлення має бути коротким — воно повинно містити вичерпну інформацію стосовно певного питання. Слід якомога швидше перейти до найголовнішого, однак не варто пропускати важливі аспекти, які можуть допомогти адресату відповісти на ваш запит; також не варто вводити слова, не наповнені змістом. Речення та абзаци мають бути короткими. Пам’ятайте: отримавши електронне повідомлення, ділові люди бажають якомога швидше зрозуміти його суть, їх цікавлять лише факти і результати.

Активний стан. У тексті повідомлення слід використовувати  активний стан. Наприклад, речення  Ми надсилаємо ваше замовлення сприймається легше ніж речення  Ваше замовлення буде надіслане нами. На відміну від  пасивного стану, активний стан потребує менше слів, що забезпечує легкість викладу. Також потрібно подбати, щоб мова повідомлення була ґендерно нейтральною, і лист не містив образливих зауважень або конфіденційної інформації.

Звертання. Зазвичай в електронних листах використовується офіційна форма звертання (Mr Anderson, Ms Jones, Dr Osborne). До незнайомих адресатів також слід звертатися офіційно Mr (до особи чоловічої статі), Mrs (до заміжньої жінки), Miss (до незаміжньої жінки), Ms (до особи жіночої статі без вказівки на сімейний стан) або Dr (до будь-якої особи, що має ступінь доктора), поки така особа не запропонує звертатися до неї на ім’я, наприклад:
Називайте мене Том
Можете називати мене Мері
Звертатися до адресата на ім’я можна, якщо він дав вам зрозуміти, що це прийнятно. Ви зрозумієте, що ваш тон може бути менш офіційними, за тим, як адресат ставиться до вас, а також як він підписує свої листи. Більшість ділових людей не проти звертання на ім’я, однак дехто може вирішити, що ви дозволяєте собі забагато, звертаючись на ім’я надто швидко та без дозволу.

Після заповнення полів Кому, Копії (за потреби), Тема йде безпосередньо текстовий блок, який починається з вітання (звертання) до адресата, після чого, власне, викладається основний текст.
                                                                                                                                                              В електронному повідомленні найважливішу інформацію слід викласти на початку. Кожне наступне речення має бути менш навантаженим за змістом.
Отже, електронне повідомлення складається з:
— привітання (звертання);
— речення 1 абзацу 1: що саме вам потрібно;
— абзацу 1: уся інформація стосовно вашого питання;
— абзацу 2: пояснення причин звернення та надання подробиць;
— останнього речення: подяка адресатові та висловлення сподівання на вирішення питання (отримання відповіді). Наприклад:  Дякую… чи  Нам потрібно покращити…;
— блоку підпису.
Відповідаючи на запит про надання інформації, достатньо лише процитувати його та вставити відповіді після кожного запитання, а на початку повідомлення написати вступне речення, яке починається зі слів:
Дивіться нижче…
Нижче подано…
Відповідно до налаштувань електронної пошти текст відповідей може виділятися, наприклад, знаком > або кольором, відповіді пишуться з абзацу.

Електронна пошта — чи не перший крок до спілкування в режимі он-лайн. І хоча її основною цінністю є оперативність, такі повідомлення вимагають не менше уваги ніж листи на паперовому бланку. Головне, щоб адресат відчував, що ваша компанія та її працівники — надійні партнери, з якими приємно працювати.

27 березня 2020 р.

11 клас

Українська література

 1. Повторення. В. Підмогильний. Роман «Місто» ‒  новизна урбаністичної теми в українській літературі
https://www.youtube.com/watch?v=UJIAGejFAwI

https://www.youtube.com/watch?v=bV7OXqQH6pU

2. Повторення. Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом».

https://www.youtube.com/watch?v=6nO3tHsMEKo

https://www.youtube.com/watch?v=M4TniFXoao0

«Моя автобіографія»

https://www.youtube.com/watch?v=NZ0hxJNkk9U

«Сом»

https://www.youtube.com/watch?v=6vamEze-iGs

 

Готуємось до ЗНО

Повний перелік творів з української літератури до ЗНО 2020:

Усна народная творчість

§  «Віють вітри» (пісня Марусі Чурай).

§  «За світ встали козаченьки» (пісня Марусі Чурай).

§  «Ой Морозе, Морозенку» (історична пісня).

§  «Чи не той то хміль…» (історична пісня).

§  «Дума про Марусю Богуславку».

§  «Ой летіла стріла» (народна балада).

Давня українська література

§   «Повість минулих літ» (уривок про заснування Києва, уривок про помсту княгині Ольги).

§  «Слово про похід Ігорів».

§  «Dе Ііbеrtatе» (Григорій Сковорода).

§  «Всякому місту – звичай і права» (Григорій Сковорода).

§  «Бджола та Шершень» (Григорій Сковорода).

Твори кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.

§  «Енеїда» (Іван Котляревський).

§  «Наталка-Полтавка» (Іван Котляревський).

§  «Катерина» (Тарас Шевченко).

§  «Кавказ» (Тарас Шевченко).

§  «Сон (У всякого своя доля…)» (Тарас Шевченко).

§  «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (Тарас Шевченко).

§  «Заповіт» (Тарас Шевченко).

§  «Чорна рада» (Пантелеймон Куліш).

§  «Кайдашева сім’я» (Іван Нечуй-Левицький).

§  «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (Панас Мирний) – 1 та 4 частини твору.

§  «Мартин Боруля» (Іван Карпенко-Карий).

§  «Захар Беркут» (Іван Франко).

§  «Чого являєшся мені у сні?..» (Іван Франко).

§  «Мойсей» (Іван Франко).

Твори літератури ХХ ст.

§  «Тіні забутих предків» (Михайло Коцюбинський).

§  «Іntermezzo» (Михайло Коцюбинський).

§  «Камінний хрест» (Василь Стефаник).

§  «Valse mélancolique» (Ольга Кобилянська).

§  «Соntra spem spero!» (Леся Українка).

§  «Лісова пісня» (Леся Українка).

§  «Блакитна Панна» (Микола Вороний).

§  «Чари ночі» (Олександр Олесь).

§  «О слово рідне! Орле скутий!..» (Олександр Олесь).

§  «О, панно Інно…» (Павло Тичина).

§  «Пам’яті тридцяти» (Павло Тичина).

§  «Ви знаєте, як липа шелестить…» (Павло Тичина).

§  «У теплі дні збирання винограду…» (Максим Рильський).

§  «Я (Романтика)» (Микола Хвильовий).

§  «Майстер корабля» (Юрій Яновський).

• «Любіть Україну!» (Володимир Сосюра).
• «Місто» (Валер’ян Підмогильний).
• «Моя автобіографія» (Остап Вишня).
• «Сом» (Остап Вишня).

§  «Мина Мазайло» (Микола Куліш).

§  «Різдво» (Богдан-Ігор Антонич).

§  «Зачарована Десна» (Олександр Довженко).

§  «Пісня про рушник» (Андрій Малишко).

§  «Ти знаєш, що ти – людина…» (Василь Симоненко).

§  «Задивляюсь у твої зіниці» (Василь Симоненко).

§  «Лебеді материнства» (Василь Симоненко).

§  «Наша мова» (Василь Голобородько).

§  «Модри камінь» (Олесь Гончар).

§  «Три зозулі з поклоном» (Григір Тютюнник).

§  «Господи, гніву пречистого…» (Василь Стус).

§  «Балада про соняшник» (Іван Драч).

§  «Два кольори» (Дмитро Павличко).

§  «Маруся Чурай» (Ліна Костенко).

§  «Страшні слова, коли вони мовчать» (Ліна Костенко).

Твори письменників-емігрантів

§  «Тигролови» (Іван Багряний).

§  «Уривок з поеми» (Євген Маланюк).