21 квітня 2020 р.
11
клас
Українська література
Ігор Римарук. «Обнови» ‒ типова постмодерна стилістика й поетика вірша; центральна
ідея ‒ покликання й призначення
людини на землі, коли завжди є проблема вибору життєвого шляху.
Ігор Римарук — один із чільних поетів-модерністів нинішнього
покоління — відомий як засновник
(разом із 10. Покальчуком та Ю. Андруховичем — це ініціативна група) літературної майстерні
"Пси святого Юра" (1994),
до якої належали, окрім згаданих, В. Герасимюк, В. Медвідь, В. Неборак та О. Ірванець. Пізніше
І. Римарука було обрано віце-президентом Асоціації українських письменників
(АУП). Діяльність АУП — це є певна опозиційність до СПУ, члени нової
організації проголосили свої основні критерії: подолання колоніального синдрому
в українській літературі, фаховий рівень, відкритість світогляду.
Про
твори Ігоря Римарука можна
сказати, що вони несуть у собі своєрідну
"протестантську настанову",
він уособив фаховість та ерудовану інтелігентність "вісімдесятників".
Про його творчість писали багато протилежного, проте незаперечним лишається
факт популярності його творів.
“Обнови”
молодiй душе
радiй обновам —
лавровий вiнок стає
терновим
стражники у мученики пруть
хрест не орден
хрест не одберуть
на крилатий герб у
консулятi
задивились коники крилатi
а буланий змiй
а вороний —
де ви нинi
в упряжi якiй
мчить полями бричка
макабрична
деренчить горлянка вiзника
i твоя
душе
зоря одвiчна
в небесах оновлених зника
Тема – пошуки справжніх, неперехідних цінностей
ліричного героя
Віршовий розмір – верлібр. Не
поділяється на стопи, рядки мають різну кількість наголосів, довільно
розташованих, немає рим, розділових знаків.
Вірш
"Обнови" написано в цілком постмодерній манері, що характерно для автора. У поезії майже
немає розділових знаків, а рядки не відмежовуються великою літерою. Читач сам
розставляє акценти і творить власне розуміння твору, звертаючи увагу на
власноруч збудовані синтаксичні конструкції. Проте, як і в багатьох текстах І.
Римарука, в ньому яскраво виражена біблійна символіка, яка тісно переплетена з
проблемами й труднощами мирського (чи сучасного?) буття. "Лавровий вінок стає терновим", — це не лише натяк на
муки Ісуса Христа, а й розуміння того, що в цьому житті все є швидкоплинним, у
тому числі й моральні цінності, бо вже
"стражники у мученики пруть". Цілком по-філософському автор
вирішує питання про покликання й призначення людини на землі, коли завжди є
проблема вибору жттєвого шляху: "хрест
не орден хрест не одберуть".
Тільки особистість знає, що має хрест, і його слід пронести гідно, як Христос.
Окремою темою звучить протистояння покликання поета та імперської залежності,
що глибоко сидить у підсвідомості, бо все ще мимоволі озирається "на крилатий герб у консуляті". Минає час, і йому належить щоразу бути
оновленим, саме тому минуле й майбутнє завжди поруч, саме тому "зоря одвічна в небесах оновлених зника", щоб
означити новий поступ для душі.
У поезії Ігоря Римарука можна побачити велику любов до Бога, в якій
християнство поєднується з язичницьким світовідчуттям. Його твори являють живу
сутність мови, де значущими є і паузи — мовчання, і миттєво вихоплені деталі, і
філософське відчуття часу. Це робить його твори привабливими і дає потужну
інформацію про ментальність українського народу.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ihor-rymaruk-obnovy-analiz/ Довідник
цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Василь
Герасим’юк. «Аркан» ‒ філософський верлібр про призначення чоловіка в житті, про чоловічу дружбу.
Василь
Герасим'юк є одним з яскравих представників сучасного поетичного мистецтва.
Кожна його книжка — особлива поезія. Естетичною особливістю поетики Герасим'юка
є історична асоціативність мислення. Його герой — громадянин, національно
свідома особистість, якій болить нищення духовності українців.
Василь
Герасим'юк — лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка.
Нині живе й працює в Києві.
2. Опрацювання ідейно-художнього змісту поезії «Чоловічий танець»
Слухання вірша у виконанні автора
Слухання вірша у виконанні автора
Аркан – це український народний чоловічий танець, поширений
серед гуцулів, є елементом обряду посвячення гуцульського 20-річного юнака у
легіні (після проходження обряду він отримував право танцювати, носити бартку
(топірець), вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав
потенційним опришком). Аркан має дві групи рухів 1) «прибий» і «зміни», 2)
«підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга
зустрічається також в коломийкових танцях). Танцюють зімкнутим колом або
півколом з топірцями в руках.
3. Перегляд відео – виконання танцю гуртом «Квіти
України».
Вірш В. Герасим'юка „Чоловічий танець” створений у формі звертання до юнака, який повинен
стати дорослим, відчути вагу чоловічих обов'язків та відповідальності, силу
побратимства й міцної чоловічої дружби. Чоловічий танець у вірші В. Герасим'юка
нагадує древній ритуал, посвячення „у чоловіки”. У сучасному світі його можна
розглядати як алегоричну картину, символ духовного єднання в боротьбі за
незалежність, за справедливість. Міфологічний образ кола символізує у вірші
вічність людського страждання, його циклічну повторюваність.
У
поезії відчуваються біблійні мотиви — мотив страждання Ісуса Христа як свідомий
вибір спасіння ближніх, що прирівнюється до постійної необхідності українських
чоловіків боротися за рідну землю, за людські права.
Відчувається
могутня енергетика від незвичайного стилю та форми віршування — верлібру,
повторів і скупих, але вагомих художніх засобів — епітетів („по-звіриному
протяжним”; „найтісніше” тощо), звертання до вищих сил, метафор („коло тяжко
рветься”, „мертво стиснувши долоні інших”, „щоб не випасти із цього світу”).
Хоч
вірш написаний верлібром, але відчувається певний ритм, близький до ритму
танцю, про який автор говорить у першому рядку: „Ти мусиш танцювати аркан...”.
Образ
„аркану”, „зчеплених рук”, „чоловічого кола” пронизує всю поезію. І ми
розуміємо, що йдеться про щось вагоміше, ніж танець — про людське життя, про
роль чоловіка. Вірш „Чоловічий танець” — суцільна метафора, а такий образний
засіб можна розуміти по-різному, і кожен читач може знайти у творі щось
співзвучне своїм думкам.
Ця
поезія є авторським образним тлумаченням народної обрядовості як засобу
збереження й передачі засад духовності, загальнолюдських цінностей,
морально-етичних норм.
Поезія
В. Герасим'юка непроста. Вона часто має кілька прочитань, викликає різні
асоціації, символічні образи. Часто їх легше відчути, ніж зрозуміти. Це ніби
гімн древньому гуцульському духові, культурі та історії.
Тема: відтворення особливостей чоловічого танцю, який
перетворюється на таємничий ритуал.
Ідея: возвеличення аркану як стихії родової єдності.
Ідея: возвеличення аркану як стихії родової єдності.
Художні особливості твору
Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко», «ти…»
Епітети: «древнє чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло», «грішний світ».
Метафори: «коло тяжко рветься», «мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу».
Звертання: «Сину людський».
Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко», «ти…»
Епітети: «древнє чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло», «грішний світ».
Метафори: «коло тяжко рветься», «мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу».
Звертання: «Сину людський».
Юрій
Андрухович. «Астролог», «Пісня мандрівного спудея», «Козак Ямайка».
Переглянути
відеоролик
Юрій Андрухович — знакова постать сучасної
української літератури, провідний український поет, прозаїк, есеїст, «Патріарх
Бу-Ба-Бу».
1985 р. разом з Віктором Небораком
та Олександром Ірванцем заснував знамениту поетичну групу Бу-Ба-Бу
(Бурлеск-Балаган-Буфонада), котра яскраво продемонструвала успішний
приклад творення соціо-культурного міту.
З 1991 року Андрухович —
співредактор літературно-мистецьких часописів «Четвер» та «Потяг».
Творчість Андруховича має значний
вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем
пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською
літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені багатьма мовами.
Головні
твори:
Поетичні збірки «Небо і
площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991),
«Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»: «Колекція віршів» (1997), «Пісні
для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»).
Прозові твори:
·
Цикл
оповідань «Зліва, де серце» (1989).
Романи:
·
«Рекреації»
(1992)
·
«Московіада»
(1993, 2006)
·
«Перверзія»
(1996)
·
«Дванадцять»
обручів (2003)
·
«Таємниця.
Замість роману» (2007)
Астролог
У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.
(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
«Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…»
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
«Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…»
«Пісня мандрівного спудея»
Агов, мої
маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір) !
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій…
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..
Отож, — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір) !
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій…
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..
Отож, — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
Юрій
Іздрик. «Вишиванка», «Молитва». Ю. Іздрик як один із творців «Станіславського
феномену»; пошук форм вираження нового світовідчуття і нового світогляду у
поезії; роль візуалізація у творчості поета (ідея і візуальний прояв
«вишиванки»); синтез національного і загальнолюдського у його творчості; спосіб
поетичного вираження почуттів в естетиці постмодернізму.
Юрій
Іздрик - один із
творців «Станіславського феномену» - своєрідного мистецького угруповання
літераторів Івано-Франківщини, котрі, як вважають, найповніше втілили
український варіант постмодернізму у своїй творчості.
Поезія Ю.
Іздрика вкрай суб'єктивна й асоціативна, заснована на несподіваному погодженні
дуже різних понять.
Ось,
наприклад, «вишиванка»: від цієї назви очікуємо чогось на кшталт «Двох
кольорів» Д. Павличка із «вишитим життям» на полотні. А зі світу Ю. Іздрика
визирає людина у «вузлів плутанині», прошита «недбалою стьожкою гладдю чи
хрестиком» — у цьому абсурдному світі, де кожен виплутує свою «нитку» й шукає
«павутинку зі світла». За цими образами ниток, шиття й вишивання — немов ціла
філософія життя в підвішеному «на нитках» світі без опори, що його
нафантазувала свідомість (чи підсвідомість) збентеженого ліричного героя.
Асоціативна
поезія багато чого залишає «на розсуд» читачів. У «молитві» так само: тут і
світ, який «повертається спиною» і «пахне війною», а ось уже «розгораються
перші битви»... Лише словом (тільки так для ліричного героя) долаються
«відстань і стіни». А ще повтори у вірші (багато разів): «говори зі мною» —
така виходить незвичайна молитва.
2 Прочитайте
поезії, виконайте завдання.
молитва
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом
вишиванка
за що не візьмешся — вузлів плутанина
заплетені сіті пропущені петлі
між схрещених нитей прошито людину
недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком
стежки ніби стяжки затягнуті туго
у мережу що межує з мереживом.
мій боже! мій боже! — кричиш йому в вухо
та будь же уважний чи хоч обережний!
та глухо у бога і хтось безперервно
пряде і гаптує пусту мішковину
а берег далекий манить оберегами
і кожна дорога — тонка павутина
опучками пальців без голки без ножиць
зубами чи нігтями — хто вже як може
невидиму нитку на інші несхожу
виплутує кожен.. ну мало не кожен
кохана
дитинко
ми й в сутінках світу
де поспіхом навхрест прострочено мить
знайдемо свою павутинку зі світла
вона не урветься -
вона задзвенить
- 1. Яке
враження справили на вас поезії Ю. Іздрика? Які асоціації вони викликали?
До яких роздумів спонукали?
- 2. Як
ви гадаєте, до кого звернута «молитва» ліричного героя поезії Ю. Іздрика?
- 3. Яким
постає ліричний герой поезії «молитва»? Чи можуть читачі визначити, що
його хвилює, дратує, завдає болю, утішає, дарує надію тощо? Обґрунтуйте
свої міркування.
- 4. Які
образи привернули вашу увагу в поезії «вишиванка»? Яким ви уявляєте світ,
створений автором? Доберіть п'ять слів, які, на вашу думку, найточніше
схарактеризують цей світ.
- 5. Яким
постає ліричний герой поезії «вишиванка»? На вашу думку, він оптиміст чи
песиміст? Обґрунтуйте свої міркування.
- 6.
Об'єднайтеся в малі групи, запропонуйте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте
однокласникам та однокласницям.
• Чому в
поезії «молитва» автор не використовує розділових знаків?
• Із якою
метою в поезії «молитва» автор використовує повтори?
• Чому автор
назвав свій вірш «вишиванка»?
• Які алюзії
використовує автор у поезії «вишиванка»?
Аналіз
Вірш «Вишиванка»
У вірші світ постає як густа вишиванка, де переплутано кольорові нитки,
нав'язано чимало вузлів і перехрещено людських доль:
за що не візьмешся - вузлів плутанина
заплетені сіті пропущені петлі
між схрещених нитей прошито людину
недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком
стежки ніби стяжки затягнуті туго
у мережу що межує з мереживом...
«Я не знаю, як змінити світ на краще, але потроху вчуся змінювати на краще
себе».
Юрій Іздрик
Митець надзвичайно уважний до художніх засобів: «стежки ніби стяжки»,
«кожна дорога - тонка павутина», «невидиму нитку на інші несхожу / виплутує
кожен... ну мало не кожен».
Умовно цю поезію, як і кожен вірш Ю. Іздрика, можна поділити на кілька
частин, але остання завжди буде життєствердною. Торжествують оптимізм, добро і
світло й у цьому вірші:
кохана
дитинко
ми й в сутінках світу
де поспіхом навхрест прострочено мить
знайдемо свою павутинку зі світла
вона не урветься -
вона задзвенить.
У своїх віршах «Іздрик будує віртуальну постмодерну реальність».
Тамара Гундорова
Вірш «Молитва»
До молитви як спілкування людини з Богом Ю. Іздрик звертався не раз. Інша
річ, що до розшифрування смислу молитви як дійства ставлення у поета
неоднозначне. У вірші «Аргентина» Ю. Іздрик писав: «я бачив молитву як камінь /
я бачив молитву як танець / я бачив молитву маленьку як вічко у дверях на дно».
Вірш набув особливо широкого розголосу після демонстрації проекту
відеопоезії «Україна. З вірою в серці». Тоді його прочитав актор Остап Ступка.
Причиною ж появи самого ролика стали події Антитерористичної операції на сході
України, починаючи з квітня 2014 р. й до кульмінації в момент Іловайського котла
в серпні, коли загинули сотні українських захисників. Чи не з цієї причини
читачі вважають вірш «Молитва» проханням бійця, зверненим до Бога, щоб той не
залишав його у хвилину страшної небезпеки.
Передчуття покинутості на початку вірша переконують читача, що розмова з
Богом ліричного героя у критичній ситуації стає ниточкою Аріадни й допомагає
людині вибратися з пекельних обставин:
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити.
Постійне повторення слова «говори» звучить як заклинання. Людина в
небезпеці відчуває себе безсилою, не здатною щось змінити на краще, починає
розуміти силу слова, яке може статися тілом, тобто допомогти вціліти живій
істоті з плоті й крові:
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом.
ЗАВДАННЯ: Скласти опорний конспект, вивчити
матеріал уроку.
Комментариев нет:
Отправить комментарий