14 травня 2020 р.

5 клас

Українська література

Урок мовленнєвого розвитку. Складання власної версії закінчення повісті

Теорія літератури. Чим повість відрізняється від оповідання?

 Оповідання — це невеликий прозовий твір про якусь подію з життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу. Оповіданням властиві ознаки:

Ø  прозова мова,

Ø  невеликий обсяг,

Ø  небагато героїв,

Ø  розповідається про одну подію, яка відбулася за короткий проміжок часу.

Повість — великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого або важливого за подіями проміжку часу. Повісті бувають казковими, історичними, соціально-побутовими та іншими.

Повісті властиві такі ознаки:

Ø прозова мова;

Ø великий обсяг;

Ø декілька або багато героїв;

Ø розповідь про події протягом тривалого або важливого за подіями проміжку часу.

    Дорогі п’ятикласники! Ми завершили вивчення повісті Миколи Вінграновського «Сіроманець».  Ця повість навчає читачів любити природу, гуманно ставитися та допомагати беззахисним тваринам, бути добрим.

    Головний герой  твору – Сашко.  Він звичайний школяр, йому дванадцять років. Допитливий, непогано вчиться, не забуває виконувати домашнє завдання. Він виділяється тим, що любить ходити до школи лісовою стежкою, спостерігати за природою, прислухатися до лісових звуків. Має світлу душу, співчуває та допомагає беззахисному вовкові, переживає. Дуже сумує, навіть вчитися почав гірше, місця собі не знаходив, бачив сумні сни, коли Сіроманець змушений був далеко втікати від переслідування. Відстоює справедливість, говорить правду про дядька Чепіжного, котрий повбивав усіх вовків і переслідує Сіроманця. Хлопчик робить сміливі вчинки.

    Сашко невеликого зросту, але спритний, у мороз „засунув шапку у кишеню”, „скинув на сніг кожушину", „махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг” не звертає увагу на холод і пролазить у кузню, розрізає зав’язки і сприяє Сіроманцю звільнитись з полону. Ставить тварину в один ряд з немічною старою людиною, подався у далеку дорогу, щоб вилікувати незрячого вовка. Мова героя наповнена лагідними словами: вовчику, лизунчику, Сіроманчику. Сашко розмовляє з твариною як із другом. У багатьох розмовах вчувається розсудливість  і що, його треба, виходить, убивати", "так він живий і йому треба жити", смуток за поведінку дорослих, що не хочуть зупинити дядька Чепіжного, де ж нечесно - він один, а їх онде скільки ".

  Хлопчик мріє, щоб вовк жив у них дома і дивувався, що його бажання не можуть зрозуміти дорослі.  Він вирішив,  коли виросте,  бути лісником. Сашко  подобається читачам  своєю сміливістю, чесністю, добротою, щирістю. Це відчув, навіть, вовк, який став його другом і не раз повертався до Сашка.

      У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем. Він старшого віку, житель села, працює у колгоспі. Та часто ухиляється від роботи. «Поробиш ці дні і за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі». Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив", ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям. Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». У словах Чепіжного багато ненависті, люті та неправди:" жри мене", "я сам би перегриз йому горло", "зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю". Чепіжний злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.

У другій частини повісті є дуже романтичний епізод:

 Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима.

—    Здрастуй... — самими губами сказав йому Сашко.

Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді й падали на пісок під лапи. Сашко обійняв його за шию Вовк плаче, немов людина, справдилися сподівання Олеся, повернулася надія.

ЗАВДАННЯ:

   Напишіть власне закінчення повісті «Сіроманець».