12 травня 2020 р.
11 клас
Українська література
1.
Софія Андрухович. «Фелікс. Австрія» ‒ бестселер по-галицьки.
Зображення епохи через хронотоп провінційного містечка. Особливості оповіді – щоденник головної героїні Стефи.
Психоаналітичні підвалини системи персонажів. Урбаністичний психологічний роман новітнього часу.
Українська письменниця, перекладачка й
публіцистка. Дружина письменника Андрія Бондаря.
Народилася 17 листопада 1982 року в Україні в Івано-Франківську. Дочка письменника Юрія Андруховича.
Закінчила
природничий ліцей в рідному місті (2000) та Українську академію друкарства
Співредакторка часопису
«Четвер». Має низку публікацій у періодиці. Стипендіатка програми
Вілли Деціуша у Кракові (2004). Мешкає в Києві.
1. Перегляньте відео.
Роман Софії
Андрухович «Фелікс Австрія» вийшов у 2014 році. Тоді ж він отримав
особливу відзнаку «Форуму видавців», премію «ЛітАкцент» та нагороду «Книга
року BBC».
Назва роману завдячує відомому гаслу
Австро-Угорської імперії «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай
шлюби». Дія роману «Фелікс Австрія» розгортається у Станіславові
(Івано-Франківську) кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Авторка називає свій твір психологічним
романом в історичних декораціях, бо минуле й історія присутні у ньому на
рівні фактажу, лексикону, але не на рівні сюжету.
За словами Софії Андрухович, основа сюжету – це історія двох жінок, які виросли разом,
проте не були родичками. Вони різні за етнічним походженням: українка із
біднішої родини і донька лікаря німецького походження і польки. Саме коли вони
народилися, у Станіславові відбулася мармулядова пожежа. «У цій пожежі, 28
вересня 1868 року, коли у Лотрінгера в саду смажили мармуляду і згоріло пів
міста, загинула Аделина мати. Доктор Анґер так до самої смерті й не міг її
віджалкувати, і навіть мармуляди з того часу ніколи не було на нашому столі.
Тоді ж загинули і мої батьки, з маленької халупки поруч». Дітей врятували
сусіди і так і віддали докторові «двох одразу».
«Ми
з Аделею – не подруги, не сестри. Немає такого слова, щоб описати зв’язок, яким
ми зшиті».
У романі дві
центральні постаті – Аделя
Анґер та Стефа Чорненько. Стосунки між жінками неоднозначні: вони зростали
разом, ніби зведені сестри, але Стефа з дитинства була в оселі Анґерів
прислугою: прала-мила-готувала-прибирала, але не отримувала за це плату.
Єврей Велвел
найвідвертіший зі Стефою і так характеризує її стосунки із Аделею:
«Кажуть, що пані добровільно
віддала своє життя якійсь іншій пані і робить для неї все, хоч та жінка не є
хворою чи немічною. Що пані живе, як пес при господарі... Служниця мусить
отримувати гроші за свою роботу. А пані, кажуть, не отримує. Не ставить себе ні
в гріш!»
Оповідь – це
щоденник Стефи Чорненько. Саме з її уст ми дізнаємося про все, що відбувається
у місті, у домі, у душі.
Роман
сповнений різноманітних таємниць і загадок. Серед них є авантюрно-пригодницька,
яка й рухає сюжет: викрадення церковних скарбів у Станіславові.
Інша
таємниця – ставлення доктора Анґера до Стефанії. Дівчина ретельно вишуковує і
колекціонує докази його любові. Вона не розуміє, чим зумовлена прихильність
чоловіка до неї, і намагається надати їй певного сенсу: «Серед моїх дитячих
фантазій найулюбленішою була мелодрама про те, як я випадково довідуюсь, що
доктор Анґер насправді мій рідний батько».
Чи не
найзаплутаніша загадка – те, як оповідачка бачить саму себе, свої почуття,
обґрунтовує свої дії. Ось тут, як на мене, і криється найбільша драма.
«Моя
істота складається з одного лише служіння», – говорить Стефа. Її оповідь –
це своєрідний самоаналіз, аналіз патологічної залежності, яка сприймається як
норма. І спільний ноцник (нічний горщик), що шокує Петра, теж абсолютно
природний у дівочому світі, адже хіба може бути інакше у тих, хто разом ще від
створення світу і сприймає іншу як частину тіла. Трагізм ситуації, що склалася,
розуміє і боляче переживає доктор Анґер, тому й порівнює дівчат із деревами, що
переплелися стовбурами. Оповідь має терапевтичний ефект, адже й сама Стефа
усвідомить це «каліцтво»:
«Мій викривлений стовбур попервах
болітиме від незвички. Але з часом він навіть дещо вирівняється».
У розробці сюжету
авторці книги найбільше допомогла газета «Kurjer Stanisławowski» за 1900 рік. Софія Андрухович дуже ретельно
працювала із фактологічним матеріалом і представила читачам широку панораму
життя Станіслава 1900 року. Тут і назви вулиць і крамниць, описи фасадів
будівель, побутові характерні дрібниці, етнографічні деталі, списки всього, чим
торгували на ринку, до якого зайшла героїня, представлені фасони одягу,
аксесуари, переліки продуктів і страв.
«Вулиця Липова проста, широка й
довга, має вигідні рівні хідники, вимощені теребовлянськими плитами, на яких,
під кожною розлогою липою – лава з кованими бильцями. Після вересня 1868-го
року Липова почала карколомно змінюватись: майже повністю позникали
одноповерхові дерев’яні хати, криті ґонтом, які займаються від найменшої іскри,
натомість почали вигулькувати дедалі новіші двоповерхові кам’яниці з
вигадливими елементами: шпилями й вежами, з флорентійськими вікнами,
розділеними посередині малою колоною, із заскленими лоджіями, мозаїкою та
вітражами».
У Стефи є
талант – вона надзвичайно вправна кулінарка. Страви стають у творі тією
деталлю, яка допомагає Стефі проявити себе. Дівчина прекрасно готує і підкорює
своєю майстерністю ціле місто. І навіть сподівання на пізнання себе для себе
Стефа пов’язує із кулінарією, коли піддається на умовляння Велвеле емігрувати
до Америки й розпочати там ресторанний бізнес: «А я готую так, як не снилося
навіть Францові Захеру в його ресторації у Відні».
Критики неодноразово відзначали
стилістичну вправність авторки книги, атмосферність роману, пропрацьованість
деталей, психологізм. Літературознавиця Євгенія Нестерович зазначає:
«“Фелікс Австрія” для багатьох є і
буде справді знахідкою і насолодою: з лоскітливим очікуванням сюжетних
поворотів, з симпатіями та антипатіями серед персонажів, і з непередбачуваним
фіналом».
За мотивами
роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович знятий Фільм «Віддана» режисерки Софії
Сиволап.
2. Драматургія.
Олександр Ірванець. «Маленька
п’єса про зраду» ‒ жанр антимюзиклу; типово постмодерні літературні і музичні
ремінісценції й алюзії. Центральна тема
– розгляд феномену зради, виявлення її природи на всіх рівнях: інтимних, дружніх стосунках, у певному соціальному середовищі, у
суспільстві в цілому, у конкретному
часі, за певних політичних умов і незалежно від них.
1.
Перегляньте
відео.
Назва першого твору розкриває його тему. О.
Євченко зазначає, що автор «досліджує, як подвійна мораль, притаманна
тоталітарному суспільству, знаходить за нових соціально-політичних обставин
поживний ґрунт, наслідком чого є духовна ницість, відсутність уявлень про
совість, обов’язок і честь». Наразі зрада, підступ, лицемірство притаманні
оприявленим і неоприявленим учасникам драматичної дії.
Суспільство,
у якому живе Она, головна дійова особа п’єси, перебуває в кризовому стані. Про
це свідчать низька якість продуктів харчування («Ще лишилася у вас для мене заморочечка? Одна, маленька порційка… А
підливка у вас яка до неї? Жучинка? Павучинка? Тарганівочка?»), щотижневе
зростання цін, байдужість більшості населення до політичного життя («Ну, так, на Сіру тобто, тільки ж так ніхто
не каже, все одно всі кажуть – Чорна»), 186 велика кількість мітингів.
О.
Ірванець використовує алюзії до сучасних йому суспільних подій у змалюванні
реалій життя Они: «Галопуючої інфляції,
розбалансовано-сті фінансово-кредитної системи, обвального падіння як
виробництва, так і споживання, зубожіння основної маси населення». Від
деталей суспільного устрою розмова переходить до особистого життя дівчини. Она
розповідає про однокласників, Мону та свого коханого, одразу зосереджуючи увагу
на дисгармонії відносин: «Між нами завжди
якась вічна боротьба була, суперництво». Послідовно дівчина розкриває її сутність:
утрата ціннісних орієнтирів («Для вас то
ще дійсно святими були всі ті чорні ідеали. А в нас хіба вже вірив у них хоч би
хтось?..»); відмінності у здібностях («А
він, тьоть Хоно, він з усіх нас – най-най-най… Наймудріший, найталановитіший і
взагалі. Бо я то, даруйте, задницею брала, висиджуванням»); соціальне
розшарування («У Монки там тато… ну, ви
самі розумієте, де…»). Панорама суспільного життя доповнюється голосами
дикторів, що повідомляють про економічну кризу й наслідки вибуху Південної
мольви. Очевидно, що розповідь про мольву – це алюзія до Чорнобильської
катастрофи. Абсурдність полягає в способах реагування на вибух: Она сприймає
його як привід для зібрання чергового безглуздого мітингу, а держава – як
можливість продемон-струвати уявний добробут: «Трудящі Тарамарщини, наче рідних, приймають переселенців з ураженої
вибухом Південної мольви території». Згодом проявляється дисгармонія
особистості самої Они, коли її нереалізована любов до дитини перетворюється на
прихиль-ність до алкоголю: «Она притискає
пляшку до грудей, сидить у кріселку, легенько поколисуючи її, наче дитину».
Драматичність такого способу існування розкривається в подальших репліках
дівчини: реципієнти дізнаються про трагічні події, які спричинили фізичну
неповноцінність. Спілкування Они по телефону з Моною та своїм коханим пояснює
причини її внутрішньої потворності: подруга копіювала її життя, а коханий
заради політичних цілей був ладен пожертвувати нею, через що вона втратила
дитину. Тобто в обох випадках знецінилася особистість, її 187 унікальність, що
призвело до внутрішньої деформації, реалізованої в зраді. Кульмінація
виявляється в цинічному перевдяганні масок Они для досягнення особистої вигоди.
Дівчина виявляється фізично здоровою і перебуває на службі в дорадника. Ні
зовнішній, ні внутрішній конфлікти не отримують остаточної розв’язки, що
свідчить про драматичний пафос п’єси.
Нестабільна
ситуація 1990-х рр., коли старі ідеали були зруйновані, а в нових ще не було
можливості сформуватися, точно відображена у творі О. Ірванця. За допомогою
жанру антиутопії письменник зміг показати проблеми суспільства перехідного
періоду, а саме: потворність, низькість, цинізм, хибні ідеали тощо.
ЗАВДАННЯ:
Опрацюйте поданий матеріал. Складіть опорний конспект.
Підготовка
до ЗНО. Повторення. Усі поезії на ЗНО.
Комментариев нет:
Отправить комментарий