24  квітня 2020 р.

     11  клас

     Українська література

Марія Матіос. «Триєдина перспектива (цикл); «Прості вірші» (цикл) – поезія як прояв сильної жінки в в сучасному світі, яка може залишатися жіночною.

https://www.youtube.com/watch?v=WUl6W413QHI

https://www.youtube.com/watch?v=TBIlvXlKwaA

Марія Василівна Матіос народилась 19 грудня 1959 року в селі Розтоках Чернівецької області. Навчалась на філологічному факультеті Чернівецького університету, була бібліотекаркою, працювала на заводі. 1997 року переїхала до Києва, обіймала різні державні й виборні посади. Із 2015 року — голова підкомітету Верховної Ради України з питань книговидання й книгорозповсюдження.

Поезію пише зі шкільних років, а прозу — від початку 1990-х. Видала збірки віршів «З трави і листя», «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «На Миколая», «Жіночий аркан», «Жіночий аркан у саду нетерпіння». Серед прозових творів М. Матіос вирізняються роман «Солодка Даруся», збірка оповідань «Нація», роман у новелах «Майже ніколи не навпаки».

Письменниця про себе:

   Перед кожною новою книгою я почуваюся початківцем. Мене тоді не цікавить, чи я перша, чи остання в літературі. Сідаю за комп'ютер із трепетом, ніколи не знаючи, як книжка розгортатиметься й чим завершиться. І завжди думаю, що повинна робити це совісно, щоб розширювати коло читачів. Мені лестить як авторці, що мене читають від школярів і... не знаю, до скількох років. Але я ніколи не почуваюся досконалою і майже з жахом чекаю на відгуки — не літературних критиків, а читачів.

      Марія Матіос відома передусім як прозаїк: її роман “Солодка Даруся” одержав Шевченківську премію 2005 року. І значно менше відома вона як поетеса – хоча має сім поетичних збірок. Остання з них, трьохсотсторінкова, “Жіночий аркан у саду нетерпіння” є своєрідним поетичним підсумком поки що написаного авторкою.
   Назва збірки привертає увагу відразу. Аркан – танець, який виконують виключно чоловіки, тож епітет “жіночий” до нього зовсім не підходить. І коли поетеса його використовує, то, певне, має вагомі підстави для цього: це танець ритуальний, навіть священний, і бажання жінки танцювати його не можна пояснити лише, скажімо, емансипацією. Мабуть,  сучасне життя примусило відчути себе сильною настільки, щоб “її танцем” став аркан.

  Свої життєві погляди героїня описує в танцювальних метафорах. Їй болить самотність і беззахисність: у «виконанні» аркану означує себе як «зализувачку ран». Тому й потребує побільше сили у світі «чоловічих ритуалів», а в завершальній поезії циклу вона вже «цариця». І їй байдуже до всіх «дешевих Афродит», адже її танець — аж ніяк не ніжний жіночний вальс.

Це вже її власний аркан, що націлює на боротьбу. Ось така «триєдина перспектива»: спершу самотність, потім — визнання жорстких «правил гри», а зрештою («хоч не жіночий то є хист») життя-боротьба — виконання власного «аркану» («тримай аркан одна, як палець...»).

    На початку збірки (перший цикл «Триєдина перспектива») лірична героїня нібито береться поетично утвердитися в цьому світі. Вона “затесалась між аркани”, де “непомірний апетит / І ритуали чоловічі”, але намагається “не показувати, що дрижить”. Поетка впевнена, що аркан героїні “не стане вальсом”, і висуває припущення: “Можливо, не один зухвалець / Колись повторить твій аркан”.

Далі, у “Багатослівному посланні поету Василеві Кожелянкові…”, М. Матіос висловлюється конкретніше: “Зневажаю цей нудистський пляж / Шулерів, посадами пригрітих, / Що плетуть лиш інтригантські сіті…” Читач заскочений зненацька. Невже збірка насичена соціальними мотивами? Якщо так, то їхній рівень мусить бути високим – зважаючи на літературну репутацію письменниці.
Проте на цьому прямі згадки про наші суспільні негаразди майже завершуються. На щастя – оскільки дають змогу жінці в кожному творі бути собою: чутливою, закоханою. Тож замість соціальних віршів маємо книжку справжньої жіночої поезії.
Кожен розділ збірки має свій провідний мотив, свою домінанту:

Ø готовність жінки витримати будь-які життєві труднощі, дотанцювати свій “на витривалість сольний танець” (“Жіночий аркан”);

Ø віднайдення сенсу життя після нещасливого кохання (“Після апокаліпсису”);

Ø очікування і пошук свого щастя (“Сад нетерпіння”);

Ø зізнання в любові до рідного краю, до Буковини (“У Товарницькому потоці”, “Де вольна воля та ще й вольниця”);

Ø природність і незрадливість справжнього щирого почуття (“Спасенний знак   із книги ворожби”).
   А всі разом вони складають зразок самоусвідомлення, самовіднайдення жінкою себе в нашому недосконалому світі, де їй так часто доводиться бути по-чоловічому сильною і водночас – по-жіночому слабкою.
Особливо зворушують, контрастуючи зі звичним Маріїним стилем, інтонації Михайля Семенка в деяких творах, наприклад: “Полярники Південного й Північного полюсів! / Запишіть мене у свої експедиції. / Я жінка-вигнанка усіх часів – / Знаю, що таке екстрадиція”.
   Наприкінці хочеться навести останній вірш збірки, “Резюме”. Він справді вдало підсумовує висловлене на попередніх сторінках: “…вогню молодого опік – / болю жало шалене. / А потім… / смиренний попіл. / …оце і усе про мене…”

  А «Прості вірші» насправді не такі вже й прості. Складна метафорика, асоціативність, а в центрі — образ безмежно закоханої ліричної героїні. Вона надзвичайно емоційна — аж до екзальтації: тут і «я молюсь», і «я клянусь», і сльози... Одне слово, цикл складає інтимна лірика — настільки інтимна, що, можливо, лише самій авторці до снаги осягнути всю бурю емоцій.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Чим зацікавила вас особистість письменниці? Які факти вас здивували, вразили? Які запитання у вас виникли? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?
• 2. Як Марія Матіос ставиться до письменницької праці? Поміркуйте, чому для письменниці важлива думка читачів про її твори.
• 3. Які особливості творчої манери письменниці визначені в статті підручника? Чого ви очікуєте від творів Марії Матіос?

                    Читацький практикум

Прочитайте поезії, виконайте завдання.

Триєдина перспектива

1

Ти перелітуєш, як лань, —

Між трав, під небом, серед лісу.

Але проклята глухомань

Тебе не втримає.

Не бійся:

Ти зимуватимеш сама,

І далі житимеш — як палець.

Тебе крутитиме аркан —

На витривалість сольний танець.

Ти вийдеш з моди, як з води,

Схрестивши руки попід груди,

І пожинатимеш плоди

Своєї самоти.

Повсюди

Тебе питатимуть: хто ти?

Чиї тепер у тебе очі?

Тебе найближчі потолочать

Незгірш, як наймані кати.

2

Ридай, зализувачко ран

Відредагованої драми:

То чоловічий хист — аркан.

Ти ж затесалась між аркани.

А там — суцільний плебісцит.

Морозно, як у лютім січні.

І непомірний апетит,

І ритуали чоловічі.

А там — різниця і темниця,

Бакшиш,

гашиш

і нувориш.

Некоронована царице!

Ти не показуй, що дрижиш...

3

Парад дешевих Афродит

Тебе не скине із цариці.

Ти — не балетна танцівниця,

Аркан — твій танець і твій щит.

Верхи смерек — твої пуанти,

І косми хмар — твій колорит.

Танцюй сама.

Комедіанти

Хай свій ладнають реквізит.

Бо твій аркан не стане вальсом,

Хоч не жіночий то є хист.

Назвуть зухвальство — зубоскальством

І навздогін приліплять свист.

Тримай аркан одна, як палець, —

І літуй, і зимуй сама.

Можливо, не один зухвалець

Колись повторить твій аркан.

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справили на вас поезії М. Матіос? Які почуття ви переживали під час читання? До яких роздумів спонукають вірші поетки? Які літературні асоціації викликав цикл «Триєдина перспектива»?
• 2. Як ви зрозуміли назву циклу?
• 3. Якою постає лірична героїня твору? Як би ви схарактеризували її життєву позицію?
• 4. Які проблеми порушує поетка в циклі «Триєдина перспектива»? Чи вважаєте ви ці проблеми актуальними? Чи поставали перед вами подібні проблеми?

Прості вірші

1

Ти дивишся на мене каро —

І груди протинає жар.

Ти є мій Спас.

І Божа кара.

Ти любчик мій.

І Бог.

І цар.

Гніздо моє.

І оборона.

І просто — мій ти чоловік...

Чий? Чий? — ріка питає сонна.

Чий? Чий? — гуде нічний потік.

Що? Що?! —

гримлять гірські пороги

Твій?! —

лані зиркають на шлях.

Мій — від людей?

Чи мій — від Бога?

А далі — пишуть в небесах...

2

Бог вборонить.

Хай Бог боронить.

Може, я тебе вбороню.

Я цілую твої долоні.

Я боюся.

Бо я люблю.

Я молюся.

І я клянуся.

І солону сльозу роню.

І голублю — як мру,

журюся,

Попелію —

бо я люблю.

На плече твоє обіпруся —

Нетерплячу згашу свічу.

Розумію тебе.

Й корюся.

І мовчу.

І мовчу.

Мовчу.

...А біда у дзвінки нам дзвонить.

І росте — як під буком мох.

Бог вборонить.

Нас Бог вборонить.

Чи змете...

Це лиш знає Бог.

4

Ти упав на мене — як грім

Паде на тонку ялицю.

Зітнув мене — як зігрів —

Пахку, аж дурманну глицю.

Я вчула, що вже нема

Коріння, кори і крони...

...Та капала звідкись смола —

смолиста сльоза в долоні.

6

Складу долоні — мовчки помолюся

О, Господи, на кого я молюсь?!

Це смерть моя.

І я її боюся.

Це смерть моя.

І я її боюсь.

До тебе, як до мами, притулюся.

І співом пташки радісно озвусь.

Це смерть моя.

І я її боюся.

Це смерть моя.

І я її боюсь.

Нікого більш судити не беруся.

Але благословляє наш союз.

Це смерть моя.

І я її боюся.

Це смерть моя.

І я її боюсь.

Бо я тобі, як Господу, корюся.

На кожен подих твій я підкорюсь.

Це смерть моя.

І я її боюся.

Це смерть моя.

І я її боюсь.

Ну а на цім з привітом зостаюся.

А з болем я ще трохи поборюсь.

Ти — смерть моя.

І я її боюся.

Ти смерть.

...І я тебе вже не боюсь.

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справили на вас поезії циклу «Прості вірші»? Які емоції вони викликали? Які думки породили?
• 2. Чи згодні ви з автором статті, що в поезіях передано «бурю емоцій»? Прослідкуйте за текстом твору, як ці емоції змінюються.
• 3. Доведіть або спростуйте тезу: «Лірична героїня Марії Матіос — це сильна жінка в сучасному світі, яка залишається жіночною».

Сергій Жадан. «Музика, очерет…», «Смерть моряка». Збірка «Тамплієри» ‒ поетичний щоденник за 2015-й – першої половини 2016 року. Широкий жанрово-тематичний діапазон поезії – від публіцистики до лірики

https://www.youtube.com/watch?v=csHALCGGXZE

·         «Голос Сходу», так часто називають Жадана.

·         Письменник працює в Харкові, регулярно виступает перед аудиторіями читачів в різних містах України та Західної Європи — в тому числі у сопроводі українських музикантів (група «Собаки в Космосі»).

·         Відомі книги Сергія Жадана: «Депеш Мод», «Месопотамія», «Ворошиловоград», «Біґ Мак», «Гімн демократичної молоді», «Anarchy in the UKR», поезія – «Життя Марії», «Вогнепальні й ножові», «Ефіопія».

·         Твори Сергія Жадана активно перекладаються іноземними мовами, зокрема англійською, шведською, угорською, хорватською, литовською, російською, німецькою, італійською, тощо.

·         Сергій Жадан перекладає з польської, російської, німецької та білоруської мов.

·         Був активним учасником харківського євромайдану, в березні 2014 року постраждав під час зіткнень між прихильниками і противниками цього руху.

• З 2016 рік був нагороджений державною премією «Українська книжка року», кошти від якої направив на допомогу дитячим установам Луганської області.
• В травні 2017 року за особливий внесок в українську культуру і стійкість громадянської позиції був нагороджений премією Василя Стуса.

Сергі́й Ві́кторович Жада́н   — український поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст, фронтмен гуртів Жадан і Собаки та Лінія Маннергейма. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», «Інтернат», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія», «Життя Марії», «Тамплієри», «Антена» та ін.

Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені більше ніж двадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України та учасником мультимедійних мистецьких проектів. У 2017 році він заснував «Благодійний фонд Сергія Жадана».

Народився в україномовній родині. Дитинство минало в Старобільську. У часи перебудови 1990—1991 років поширював у містечку рухівські газети та національну символіку.

Згодом, задля навчання в університеті, переїхав до Харкова. У 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології.

У 1996—1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму: «Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка» (2000 рік).

Із 2000 року — викладач кафедри української та світової літератури університету.

Із 2004 — незалежний письменник.

2016—2019 — член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка^[2].

11 лютого 2017 року Сергій Жадан був затриманий в Мінську та отримав заборону на в'їзд, проте наступного дня заборону на в'їзд скасували^[4].

Живе і працює в Харкові.

Громадська діяльність

У 1992 році був одним з організаторів харківського неофутуристського літературного угрупування «Червона Фіра».

Під час помаранчевої революції Жадан був комендантом наметового містечка в Харкові.

Відомий своїми критичними висловлюваннями і публікаціями проти харківських можновладців — Добкіна та Кернеса.

Неодноразово висловлював симпатії до анархістів, в багатьох його творах присутні «ліві» мотиви

У 2011 провів акцію проти закону «Про захист суспільної моралі» .

Брав активну участь у харківському Євромайдані.

Виступав за звільнення з російського ув'язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцова

Член Українського ПЕН.

Літературна діяльність

Пише романи, поезії, есеї. Темою творів письменника є пострадянська дійсність в Україні. Для стилю Жадана характерний вжиток розмовної та нецензурної лексики.

Роман «Ворошиловград» став книжкою року 2010 за версією «Бі-бі-сі». Презентація роману в Старобільську, на батьківщині письменника, відбулась 7 квітня 2011 року під час Донбас-туру , проведеного Правозахисним центром «Поступ» і Літературним угрупованням СТАН у межах Громадської кампанії проти встановлення цензури в Україні ^]. Через тиск місцевої влади деякі виступи, заплановані в рамках Донбас-туру, скасували .

Перекладає з німецької, польської, білоруської та російської мов.

«Смерть моряка»

https://www.youtube.com/watch?v=8kDvi1eOJ8A

Смерть моряка річкового флоту
схована в прибережній глині,
доки він робить свою роботу,
доки мусони стоять в долині.

Стишені баржі, рухливі шхуни,
що пропливають за течією,
торкають хребта його басові струни,
говорять: вона не буде твоєю,

вона, ця жінка, зі сріблом у горлі,
із серцем зі слонової кістки,
настоюється на своєму горі,
не дочекавшись від тебе звістки,

кинула все, що тримала досі,
ховає дощі глибоко в тілі.
Чуєш, за міддю в її волоссі
плачуть риболовецькі артілі?

Тому пливи собі повз пороги,
повз мерехкі електричні турбіни,
подалі від своєї тривоги,
подалі від цієї країни.

На золоті вогні малярії,
на стомлений голос діви Марії,
на обважнілі одеські тумани,
на теплі від мулу і жиру лимани.

На скумбрії плавники пурпурові,
на рвані потоки нічного вітру,
на вірну смерть
від чорної крові,
чорної крові,
технічного спирту.

Тоді проситимеш трохи ласки,
щоби було не надто жорстоко,
щоб не забули тобі покласти
по срібній монеті
на кожне око.

Потім пітьма набіжить звідусюди.
Потім зірки перестануть снитись.
А потім і серце змушене буде
спинитись.

Джерело: ukrlib.com.ua

  «Музика, очерет…»

Музика, очерет,
на долонi, руцi.
Скiльки пройде комет
крiзь понадхмар'я цi.
Як проступа тепло
через рiки, мiста.
Все, що у нас було —
тiльки ця висота.
Все, що трималось вiй,
голос печальний, плач,
я скидаю на твiй
автовiдповiдач.
Поïзд твоïх химер
не зупиняє бiг,
нам з тобою тепер
падає рiзний снiг.
Нарiзно кров поспiша,
солодко шириться лет,
тихо росте душа,
мов ламкий очерет.

ВИСНОВКИ

    Лiричний герой глибоко переживає розлуку з коханою (нам з тобою тепер падає рiзний снiг). Йому залишаються спогади про музику ламких очеретiв, про висоту, де були удвох. I солодко завмирає, тихо росте душа в пригадуваннi щастя i в його передчуттi.

                                           Збірка «Тамплієри»

https://www.youtube.com/watch?v=8omeGcAkFUo

https://www.youtube.com/watch?v=7vFbBGdtoSc

У цій книжці міститься 39 віршованих оповідей про любов і смерть та, звісно, про біблійну історію, що постає за повсякденням. Невеличкий цикл «Тамплієри», який дав їй назву, долучає до цих історій нашу війну на Сході. Здається, Жадан як ніхто інший знає і розуміє все, що там відбувається, але в цих баладах воєнна буденність теж перетворюється на притчу. «Тамплієри» — це сучасність, прочитана як середньовіччя.

Середньовіччя, як його розуміє Жадан, це довга війна за ідею, тобто «темні віки» випадають тоді, коли ідея пожирає людей. Сам Жадан визначає назву збірки як історичну метафору: тамплієри — лицарський орден, заснований у часи хрестових походів задля охорони прочан. Вони були воїнами-монахами і поєднували чернецтво з військовою справою. Потім, завдяки популярним історичним романам, з’явилася певна тамплієрська мітологія, і вони «відповіли за все».

«І ось вони повертаються з війни, на яку багатьох їх покликали, і помічають, що війна насправді тривала лише для них. І що відповідати за неї тепер доведеться лише їм. І прірва між їхньою відповідальністю та їхньою війною заповнена злістю й запеклістю, але також і вірою та наполегливістю. І подолати цю прірву може лише той, хто пам’ятає, з чого все почалося. А головне — знає, чим усе має закінчитися».

Здається, що Жадан-поет теж знає, чим усе закінчиться, що він перебуває на певній історичній відстані (попри те, що насправді він частіше саме там, на Сході). Отже, ці його балади — справжні хроніки в умовному плюсквамперфекті:

Коли вони повернуться, коли роззброяться,

коли вони відстояться в чорній хроніці,

поруч із ними залишаться найбільш віддані.

за війною найкраще спостерігати на відстані.

Їм ще згадають усе, що сьогодні не має значення,

на них ще посиплються зречення і звинувачення,

їх ще зроблять винними в усьому, що нині діється,

їм ще влаштує трус небесна митниця…

  Проілюстрував збірку Олександр Ройтбурд, який найменше є книжковим художником. Але, хоч як дивно, його постмодернові «модельні» гомо-сапієнси виявилися доречними в тому створеному, віршованому, «модельному середньовіччі».

ЗАВДАННЯ:

1.  Скласти опорний конспект, вивчити матеріал уроку за допомогою конспекту.

2.  Аналізувати поезії, виписати художні засоби.