28 квітня 2020 р.
11
клас
Українська література
Проза, есе. Галина Пагутяк. «Зачаровані музиканти» ‒
роман-феєрія; села й містечка Галичини як прояв місцевого колориту та
історичного тла оповіді; містичні й міфологічні алюзії в романі; ідея єдності
людини з її витоками і природою, в якій вона живе; особливість авторського
стилю письменниці.
Москале́ць
Гали́на Васи́лівна, відома під творчим
псевдонімом Пагутя́к Гали́на (26
липня 1958, Залокоть, Дрогобицький район, Львівська
область) — сучасна українська письменниця. Лауреат
Шевченківської премії з літератури (2010)
Народилася в селі Залокоть, що на
Львівщині, у сім'ї вчителів. Згодом родина переїхала в село Уріж. Галина була
наймолодшою із трьох доньок, часто гуляла біля річки Бистриці, любила ходити
лісом. А ще більше — слухати містичні розповіді старших. Наприклад, її
дідусеві перед Другою світовою війною бачилось видіння: пасучи вночі коней біля
вогнища, він помітив, як полум'я почало звиватися, рости вгору, а з нього
вилетіла колона (дике весілля) і, за кілька секунд зникла. Згодом Галина
дослідить це, дізнається, що дике весілля є у європейських міфологіях та напише
роман «Зачаровані музиканти». Отже, в сім'ї до таких речей ставились серйозно.
Була вона дуже завзята і допитлива:
завжди брала із бібліотеки книги, читала художні твори, навіть самостійно вчила
іноземні мови, користуючись словниками та розмовниками.
Дуже хотіла стати археологом, але для цього треба було мати
партійний квиток. Після невдалої спроби поступити на філософський факультет
почала писати повість — спогади про 10-ий клас. Вислала твір у Київ, в
Спілку письменників і отримала запрошення на всеукраїнську нараду молодих
авторів. Там їй запропонували публікацію твору, при умові його скорочення
вдвічі. Вона не погодилась.
У 18 років узимку втекла з дому до Одеси, у заклад, де готували
штукатурів-плиточників.
Працювала на Бориславському фарфоровому заводі, інколи
доводилось стояти біля конвеєра кілька змін. В цей складний час починає писати
повість «Діти».
За рік вступає до Львівського національного університету.
Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній
школі, Львівській картинній галереї
Член Національної спілки
письменників України
Перші книги видала ще в часи Радянського Союзу. Була дуже
наполеглива і завжди йшла проти волі видавців, не боялася при цьому критикувати
радянські звичаї. Тим не менш, книга «Господар» (1986 р.), що друкувалася
у київському видавництві «Радянський письменник», вийшла у світ з фантастичним
і для сьогоднішньої України тиражем в 65 тисяч примірників.
Пишучи свої твори, нерідко відходила від загальноприйнятих
канонів прози, через що навіть в незалежній Україні мала проблеми з видавцями.
Написала і кілька дитячих книг.
Останнім часом більшість своїх книг видає у львівському
видавництві «Піраміда» у серії «Приватна колекція».
Живе та працює у Львові.
Новий роман
Галини Пагутяк «Зачаровані музиканти» ставить перед читачем одвічні питання про
сенс життя та справжні цінності в ньому. Його
головний герой, Матвій Домницький, вирушає в містичну подорож у пошуках Прекрасної Пані,
його шлях до неї - це й дорога до розуміння самого себе. Поєднання прозорого
відшліфованого стилю з розглядом неперехідних філософських проблем створює
враження глибокої води, в якій прагнеш роздивитися дно.
Галина Пагутяк пише історичну, химерну прозу, має особливу містичну манеру
письма і справляє враження письменника, якого вигаданий світ цікавить більше,
ніж реальний. Вона
насправді створює інші світи… і не тільки для себе, а й для кожного, кому
незатишно й тісно в одновимірному світі. І що надто важливо: це прорив не з
реальності, а з буденності, бо «кожен має право на власний куток і власну таємницю».
Здається, їй підвладні такі тонкі матерії, як простір і час, і тільки вона одна
знає, як підступитися до них — «якщо не можна зайти в двері, намалюй їх на
стіні».
Її твори навіяні снами, і важко сказати, чого в них більше — містики чи
дійсності. Хоча сама письменниця стверджує: світи ці цілком реальні. У нас
немає іншого виходу, як повірити їй і її героям. «Я мандрую на схід. Із заходу
на схід, супроти сонця, — стверджує один з них. — Але кажуть, що земля кругла.
Ця країна, вона не є ні цілком західна, ні цілком східна, і через те в ній ніби
зупинився час. А де спиняюсь, там відбуваються дивні речі…» Чи ж цей
безпорадний подив душі, заблукалої між світами, не співзвучний з нашим подивом?
2. Мирослав Дочинець. «Криничар»
Мирослав Іванович Дочинець (нар. 3 вересня 1959, м. Хуст Закарпатської області) — український письменник і журналіст.
Член Асоціації
українських письменників (з 2003 року).
Народився в родині вчителів. Батько Іван Юрійович закінчив із відзнакою
філософський факультет Київського університету, але мусив учителювати в
школі-інтернаті й ПТУ, оскільки відбув шість років ГУЛАГу за націоналізм. Мати викладала географію.
Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був
переможцем конкурсів юних літераторів.
1977 року
вступив на факультет журналістики Львівського університету. Під час навчання був членом
редколегії університетської багатотиражної газети «За радянську науку»,
згодом — редактором газети «Джерела». Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року
в газеті «Молодь Закарпаття».
1990 року
заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». У цей час
також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля»,
«Фест». Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская
правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка»,
«Літературна Україна», «Молодь України».
1998 року
заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», в якому як головний редактор
і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.
Одружений, має дітей, внуків. Вирощує фруктовий сад із близько
200 дерев, різні сорти винограду. Спорудив два будинки: один для сім'ї, а
другий — для творчості. «… Щоб час від часу усамітнюватися, писати там і
бути ближчим до природи… А ще для того, щоб можна було приймати там своїх дітей
і онуків. У мене немала родина!»
«Криничар» — це людина і справа життя. Як
казав Григорій Сковорода — «сродноє дєло». Це дуже потужний термін, який мені
надзвичайно подобається. Це те, що нас тримає, веде, те, що ми залишаємо після
себе, це служіння. Я б просто сказав, це книжка про Служіння з великої букви,
про людину, яка служить до кінця свого життя, у цьому подвиг наш – просто
служити.
Криничар — найближчий мені персонаж, адже
це — герой духу і діла. Він, на противагу Вічнику із попереднього роману,
не тільки навчає людей, а й змінює їх, а з ними й навколишній світ.
Перегляньте відео. Складіть
опорні конспекти. Вивчіть матеріал уроку.
Комментариев нет:
Отправить комментарий